Кому потрібний патріотизм?

Кому потрібний патріотизм?

Виявляється, патріотизм потрібний багатьом: опитування ВЦИОМ показало, що в Росії патріотами себе вважає 84% населення. Проте наскільки ці люди патріоти, і взагалі, навіщо їм це потрібно? Та і чи так вже необхідно країні патріотичне суспільство?

Крах радянської епохи, відомої своїм гучним ідейним патріотизмом, залишив після себе відчуття порожнечі в душах людей. Дев'яності роки пройшли в жорстокій боротьбі за виживання держави в цілому і суспільства зокрема. Коротше, було не до патріотизму.


У відносно спокійні і в міру ситі нульові роки стали з'являтися думки про роль свого життя для держави і про роль держави у своєму житті. Захотілося не лише смачно їсти, але і гордитися країною, людьми, історією, походженням.

Тобто захотілося бути патріотом прекрасної Батьківщини, яка піклується про своїх синів і дочок, а вони про неї. Але це тільки захотілося.

Звідки взятися патріотизму

На ділі доки не вийшло нічого. Як можна випробовувати гордість за 48 місце у світі по рівню корупції(з 59 можливих), за мільйони нелегальних мігрантів, за учених, що залишають країну, за військових, таких, що продають секрети і озброєння потенційним супротивникам, за без кінця літаки, що розбиваються, за футболістів, що не бажають грати, і за багато що, багато що інше.

Немає приводу навіть для квасного патріотизму. Тут просто нічим гордитися: половина продуктів імпортна, половина зроблена незрозуміло з чого. У цьому плані жителі великих міст більше патріоти Японії і США: вже так вони люблять суші, ролли і Макдональдс.

Варто сказати, що трапляються моменти, коли переживаєш все-таки невелике почуття патріотизму. День Перемоги, вибір країни для проведення Олімпіади і чемпіонату світу по футболу, місце у Великій вісімці і двадцятці, перемоги на Євробаченні і в спорті, умілі дії наших моряків з порятунку іноземних громадян від піратів і з крижаного полону. Цей список теж можна довго продовжувати.

Проте патріотизм — це таке почуття, яке не можна живити тільки святами і перемогами. Він вимагає серйозної турботи про людей, постійної реальної уваги з боку держави. Тільки в цьому випадку Батьківщина для людини стає цінною — її хочеться захищати і берегти.

Звичайно, батьківщину можна любити і безкорисливо, але коли вона байдужа до тебе і навіть заважає жити, почуття любові йде, і повернути його дуже складно.

Патріотами не народжуються.

Говорять, патріотизм вбирають з молоком матері. Проте відвези четирех-семилетнего малюка з країни, і він стане патріотом іншої держави. Все ж патріотизм розпочинається з батьків, з рідного будинку, з малої батьківщини.


Якщо дорослі в сім'ї невдоволені життям, своїм становищем в суспільстві, та і самим суспільством, то їх нащадки, найімовірніше, виростуть обивателями, готовими при першій нагоді звалити за горб, на нову і зручну Батьківщину. Ці люди дійсно щиро можуть вважати себе патріотами, але тільки до певного часу.

Особливо таких отчизнолюбов багато серед молоді. Молоді люди емоційніші, кров у них кипить, але вони і сильніше схильні до впливу. Це пластичний матеріал, з якого при належній наполегливості можна виліпити як лжепатриотов, так і зрадників. Що нерідко і відбувається: досить згадати скінхедів, що вважають себе істинними борцями за Батьківщину, і патріотів політичних партій, що думають, що їх праці спрямовані виключно на процвітання країни.

Хто не любить Батьківщину?!

Чомусь здається, що результат опитування ВЦИОМ дещо лукавий. Люди дійсно прив'язані до батьківщини міцно. Проте цей зв'язок тримається на відсутності засобів до переселення, на боязні щось кардинальне міняти у своєму житті, на незнанні мови, на могилах рідних і бог знає на чому ще.

Звідси і любов до Батьківщини виходить якась дивна — як до нелюбимої мачухи. У нас не піклуються про природу, з легкістю смітять де потрапило(окрім свого городу), нічого не роблять для благоустрою своїх міст і сіл, із задоволенням обходять закони будь-якими способами, радіють, коли це виходить у інших, — всім по суті на країну наплювати.

З іншого боку, чи винен в цьому народ? Невже наш менталітет такий жахливий, і ми непоправні?

Риба гниє з голови. Звичайно, люди не сліпі і бачать, як їх обманює численна армія бюрократів. Як багато хто з чиновників після накопичення капіталу від'їжджає жити на іншу, облаштовану "Батьківщину", у кращому разі нічого не зробивши для старої, а в гіршому зашкодивши.

Таких прикладів маса. Мабуть, ці "слуги народу" не мають ні краплі патріотизму, а може бути, і не здогадуються про його існування?

Як після такого відношення стати патріотом простій людині? Адже щоб любити Батьківщину, потрібно в неї вірити. Адже держава по суті своїй створюється для полегшення життя, за що його і люблять. Людина гордиться країною, коли йому в ній живеться безпечно і добре.


Роздуми на цю тему підштовхнули мене запитати знайомих, а чи вважають вони себе патріотами. З шести чоловік відповіли негативно. п'ять. Один взагалі не зрозумів питання.


Надрукувати